Одяг вельмож Іспанії епохи Відродження

Верхнім королівським, а також урочистим придворним одягом Іспанії був напівкороткий або короткий “ропон” на хутрі, з хутряним або вишитим коміром. В останній чверті XVI століття замість ропона стали носити маленький плащ “каніта” або довший — “фієльтро”, вельми зручні для іспанської шпаги. Загалом плащ упродовж кількох століть був основним верхнім одягом іспанців. Він мав кілька варіантів форм і назв. Класичний плащ із каптуром — капа — був широкий і довгий.

Головним убором в Іспанії у першій половині XVI століття був м’який берет із жорстким, опущеним донизу бортиком, у другій — жорсткий капелюх у формі зрізаного конуса з невеликими крисами. Навіть у період найбільшого поширення широконосого взуття в Європі іспанські аристократи носили вузькі туфлі з оксамиту або атласу, оздоблені розрізами. Це взуття збереглося до кінця XVI століття. Чоботи були лише військовим взуттям і, за звичаєм того часу, мали м’які вузькі халяви та м’яку підошву. За порівняльної стабільності форм іспанського костюма відбувається дуже цікава зміна його кольорової гами. Як було сказано вище, Іспанія впродовж кількох століть славилася своїми розкішними тканинами. Основними організаторами виробництва таких матерій були араби. Від них іспанці й навчилися цього прибуткового ремесла. Окрім різних шовкових тканин, в Іспанії виробляли й вовняні — розведення овець було однією з головних галузей сільського господарства цієї країни, — і, звичайно, основна маса народу вдягалася в матерії власного виробництва. Далеко не завжди це були дорогі матерії з тканим малюнком, носили багато одягу зі смугастих або одноколірних тканин, але гама їхніх кольорів завжди яскрава. Іншим стає кольоровий лад іспанського костюма у XVI столітті.

Від часу заснування інквізиції (1480 рік) поступово меркнуть барви іспанського одягу, особливо в аристократичному придворному середовищі. У другій половині XVI століття дедалі частіше аристократи з’являються в чорному оксамиті, і найпоширенішими кольорами стають чорний, сірий, білий, коричневий, тобто кольори головних чернечих орденів. Цей збіг навряд чи можна вважати випадковим. Посилення офіційної релігійності, приклад фанатика короля Філіпа II, який на схилі літ завжди був одягнений у суворий чорний одяг (див. його портрети роботи Пантохи де ла Крус), призводять до того, що тьмяна гама кольорів починає слугувати символом серйозного способу мислення, чужого єретичним відхиленням, навіть певною мірою є ознакою благонадійності.

Проте якщо ми звернемося до “Повчальних новел” Сервантеса (1612 рік), то побачимо, що в різних соціальних верствах, особливо серед незнатних городян, носили багато кольорового одягу, та й іспанське дворянство в провінції вдягалося більше на свій смак, ніж за прикладом аристократів чи придворних, які виконували свої нудні обов’язки в похмурому таємничому королівському палаці — Ескоріалі, що більше нагадував величезний монастир.

На деяких гравюрах XVI століття є зображення простих людей Іспанії — городян середнього достатку. Їхній костюм помітно відрізняється від аристократичного. Замість вузького хубона з баскою та опуклим передом — “капінгот” майже до колін простого та зручного крою.

Своїм костюмом Іспанії вирізнялися й посадові особи — спеціальна форма за всіх часів завжди правильно орієнтує людей. Неодмінні учасники п’єс іспанських драматургів — альгвасили (представники місцевої влади, що виконували поліцейські функції) мали костюм, у якому збереглися елементи давнішого одягу. Це явище було настільки характерним, що навіть і у XIX столітті альгвасили носили майже повністю костюм XVII століття.