Головна
Одяг Стародавнього Ізраїлю
З молоком матері ізраїльтянин усотував звичку до простоти побуту; у домівках нащадків кочовиків хаібрі не було нічого зайвого, нічого, що слугувало б лише для оздоблення. Праця ремісників також була спрямована на виготовлення речей суто функціонального характеру. Якщо в пізніший час багаті люди оточують себе розкішшю, то це вже прямо пов’язано з іноземним впливом.
Те саме можна сказати й про одяг стародавнього Ізраїлю, та й інакше не могло бути спочатку, за кочового життя, у природних умовах Палестини, де в літній полудень пекуче сонце розжарює й майже плавить пісок, а вночі температура різко падає. Узимку тут ідуть дощі, іноді шістдесят днів поспіль, і випадає сніг, навіть у Єрусалимі, а влітку хамсин — гарячий південний вітер приносить із собою з аравійської пустелі висушливу спеку.
Хустка, яку й досі носять у Палестині кочовики туареги (та й не лише вони), убрус — оптимально зручний головний убір у цих умовах. Є кілька способів пов’язувати її, і з їхньою допомогою завдяки одній і тій самій хустці можна врятуватися і від спеки, і від холодного вітру, і від дощу, і від піщаної бурі.
У виготовленні одягу ізраїльтяни використовували вовну овець і кіз, шкури тварин, лляне полотно — льон вирощували в Галілеї та Єрихоні. Особливо цінувалося тонке лляне полотно, його привозили з Єгипту й називали «віссон». «І зняв фараон перстень із руки своєї та надів його на руку Йосипа; вдягнув його в віссонний одяг, поклав золотий ланцюг на шию йому» (Буття, 41:37-44). Віссон згадується і в книзі Виходу, де перелічуються тканини, потрібні для виготовлення скинії: «Ось приношення, які ви повинні приймати від них: золото, і срібло, і мідь, і вовну блакитну, пурпурову та червлену, і віссон, і козячу вовну, і шкури баранячі червоні, і шкури сині, і дерево ситтим, оливу для світильника, пахощі для оливи помазання та для запашного куріння, камінь онікс і камені вставні для ефода та для наперсника» (Вихід, 25: 3-7).
Лляний одяг ізраїльтяни, як правило, не фарбували, лише іноді в нього вплітали блакитну нитку. Йосип отримує від Якова кольоровий одяг (найімовірніше, він був із вовни), що викликало в старших синів заздрість до молодшого зовсім не тому, що їм теж хотілося похизуватися в строкатих ефодах. Кольоровий одяг, пошитий зі шматків різнобарвної матерії, за традицією батько дарував своєму спадкоємцеві, саме це й було причиною невдоволення братів. Після стрижки овець вовну відносили до білильника, який очищав її від жиру й вимивав у проточній воді, він клав вовну на камінь і топтав її ногами, потім розкладав на сонці, щоб вона просохла.
У мить Преображення Ісус постає перед своїми учнями у світлому одязі. «Одяг Його зробився блискучим, дуже білим, як сніг, як на землі білильник не може вибілити» (Марко, 9:3).
Білильники зазвичай селилися біля водойми, за межами міста, аби не бентежити мешканців запахом свого ремесла, оскільки дух від мокрої вовни був сильний і малоприємний. Іноді овець тримали в домі, щоб їхня вовна була особливо чистою. Вовну фарбували в блакитний та яскраво-червоний кольори; пурпуровий одяг привозили з Фінікії. Фарбували у великих кам’яних чанах, закріплюючи колір за допомогою поташу та гашеного вапна. Після фарбування вовну сушили й розчісували. Жінки пряли її за допомогою ручних веретен; прядіння вважалося суто жіночим заняттям. У старозавітні часи було відомо два види ткацьких верстатів — вертикальний і горизонтальний. До верхньої частини вертикального верстата — навою — прикріплювалися нитки. «І держак списа його, як навій у ткачів» (Книга Царств, 17:7), — у сенсі, такий самий широкий, це сказано про Голіафа. Натяг ниток забезпечували маленькі тягарці, підвішені знизу. Горизонтальний верстат мав два навої. На ткацькому верстаті можна було виткати цільне вбрання, як, наприклад, хітон Ісуса, про який в Івана сказано, що він «був не зшитий, а весь тканий згори» (19:23). Ткач починав ткати з одного рукава й закінчував іншим, залишивши отвір для голови.
Тканину в Ізраїлі часто робили смугастою, вільні кінці ниток скручували в шнурки або залишали у вигляді китиць на полах. «Не вдягай одягу, зітканого з різних речовин — із вовни та льону разом. Зроби собі китиці на чотирьох кутах покривала твого, яким ти покриваєшся», — говориться у Второзаконні. «І сказав Господь Мойсеєві, кажучи: оголоси синам Ізраїлевим і скажи їм, щоб робили собі китиці на краях одягу свого в роди їхні, і в китиці, які на краях, вставляли нитки з блакитної вовни. І будуть вони в китицях у вас для того, щоб ви, дивлячись на них, згадували заповіді Господні та виконували їх» (Числа, 15:37-39). На вузькому ткацькому верстаті ткали три полотна — одне для верхньої частини з рукавами, одне для переду, інше для спини. Іноді ткали по колу, від середини, додаючи нитки основи, і тоді одяг, подібно до хітона Ісуса, також виходив цільнотканий.
Ткацький верстат був частим предметом домашнього вжитку, він був у більшості домівок. Ось що говорить книга Приповістей про доброчесну дружину:
Добуває вовну й льон і з охотою працює своїми руками (…) Простягає руки свої до прядки, і персти її беруться за веретено (…) Не боїться холоду для родини своєї, бо вся родина її вдягнена в подвійний одяг. Вона робить собі килими; віссон і пурпур — одяг її (…) Вона робить покривала та продає, і пояси постачає купцям фінікійським. (31:10-24)