Жіночий одяг Європи Романського періоду

На відміну від грецького одягу та римського костюма чоловіки обов’язково носили штани — споконвічно варварську частину костюма. Штани були або довгими, до щиколотки, вузькими, але не облягаючими, або у вигляді панчохи-трико, що туго облягала ногу. Найбільш модними вважалися штани червоного кольору. Взуттям слугували м’які черевики, без твердої підошви, із загостреним носком, пошиті з тканини або кольорової шкіри. У народі черевики були дрібнішими й прикріплювалися до ноги шнурками, що навхрест охоплювали ногу. Зачіска була примітивною: волосся підстрижене навколо голови до мочок вух, а спереду — чубчик. У XI столітті носили довге волосся, розпущене по плечах, а головними уборами слугували каптури та конусоподібні шапки. У XI ст. ввійшли у вжиток рукавички та рукавиці.

Жіночий європейський костюм Романського періоду, як і чоловічий, складався з двох туніk, надітих одна на одну, тільки ці туніки були довгими, до щиколотки. Під нижню туніку вдягали полотняну камізу — сорочку. Туніки називалися котта та сюрко. Силует костюма був близький до трапеції: одяг вузький у плечах і сильно розширений донизу. Зазвичай сукні мали глухий, закритий комір. Лінію талії було завищено. Із XI століття довгий поділ спідниці стали підбирати збоку або спереду й драпірувати на животі. Таке драпірування було пов’язане з тим, що в цей період великою пошаною користувалися вагітні жінки, — адже маси людей гинули в нескінченних війнах, від епідемій холери, чуми, і треба було поповнювати населення. Рукава в котти були довгі та вузькі; у сюрко — інколи короткі та широкі, а інколи їх зовсім не було. Сюрко підперізували поясом, що спускався на стегна. Верхнім одягом слугували довгі напівкруглі плащі яскравих кольорів. Взуття з кольорової шкіри мало вигляд закритих туфель на м’якій підошві без підборів.

Дівчата носили довгі коси або розпущене волосся, підхоплене навколо голови обручем, а заміжні жінки ховали волосся під головним убором. Найчастіше таким убором слугувала кругла хустка з отвором для обличчя. Ця хустка закривала цілком голову та плечі жінки білою тканиною. Часто кінці хустки закладали у виріз котти. У моді були також покривала, пов’язки, обручі, що вдягалися поверх хустки. Прикрасами слугували фібули, персні, пояси, головні обручі.

У XII ст., після перших хрестових походів, у середньовічній культурі починають дедалі більше з’являтися світські елементи. Новий вплив відчувається в побуті, у поезії та в образотворчому мистецтві, а також у костюмі. У придворному житті вищого товариства велику роль почали відігравати жінки. Культ «прекрасної дами», оспіваної придворними поетами, був пов’язаний почасти з культом богоматері — діви Марії. Обходячи заборони церкви, костюми вищого класу стають пишнішими, складнішими за силуетом і багатшими за оздобленням. За допомогою костюма дворяни намагаються підкреслити своє привілейоване становище та зневагу до праці. Однак у цей час ще немає тієї помітної невідповідності між костюмами знаті, городян і народу, яка з’явиться в наступний період. Удосконалена техніка шиття зробила одяг XII—XIII століть різноманітнішим, ніж раніше. Ніби на противагу вченню церкви про гріховність тіла, одяг почали шити вужчим, що окреслював верхню частину фігури.

Наприкінці XII століття в Європі з’являються феодальні герби — спочатку як знаки на обладунках, що дозволяли відрізняти одне від одного закутих у лати лицарів. У зв’язку з тенденцією до індивідуалізації ці знаки, передаючись із покоління в покоління, поступово перетворилися на родові герби, які мали не лише постійне зображення, але й постійні кольори. Інколи герб поділявся на дві або на чотири різні за кольором частини. У тісному зв’язку з геральдикою перебував і одяг, часто поділений відповідно до кольорів герба по вертикалі на дві половини. Такий одяг називався міпарті. У міпарті правий і лівий боки одягу були різних кольорів, аж до взуття, яке відповідало кольору штанів і верхнього одягу. Міпарті носила молодь, і особливо часто пажі.