Тканини для англійського чоловічого одягу

Однотипні аппа-стокс першої половини XVI століття замінюються різними варіантами штанів, фасони яких запозичені в різних народів. Передусім потрібно зазначити, що поява в’язаних панчіх спричинила подовження аппа-стокс. Проте перехід до штанів до колін, що називалися в Англії “бричз”, відбувся не одразу. Звичка до усталеного силуету чоловічого костюма з масивним верхом і широкими стегнами була ще досить великою, тому впродовж 70-90-х років існували аппа-стокс із двох частин. Верхня коротка частина, туго набита волосом, називалася “транк-хоус”, її крій мав кілька варіантів. Знатні англійці, особливо молоді, захоплювалися “венеційськими” бричзами, що викликало обурення в моралістів, бо ці штани надавали чоловічій фігурі явної схожості з жіночою.

Поверх дублета тепер найчастіше носили невеликий плащ, запозичений в іспанців, який англійці називали “мендилайєн”. Військові ж віддавали перевагу плащу з каптуром.

Відомо, що Англія у XVI столітті стала світовим центром виробництва вовняних тканин, особливо сукон високої якості. Їх фарбували в червоний колір різних відтінків, а також червонувато-коричневий, чорний, зелений, синій та інші кольори. Ці матерії не лише вивозилися на континент у різні країни, аж до Русі, але з них робили одяг і самі англійці. Однак дорожче за сукно в Англії цінувалися привізні шовкові тканини з Венеції, Генуї, Франції. Часто одяг робили з тканин різних кольорів і візерунків, але прагнули якось об’єднати їх. Так, наприклад, транк-хоус і мендилайєн робили з однієї тканини, але дублет (якщо він мав звисаючий сильно опуклий перед, то називався “пескоут-беллі”) і аппа-стокс - із різних. У 70-х роках дублети та венеційські бричзи прикрашали дрібними розрізами різних візерунків, між розрізами іноді нашивали вузький галун. До 90-х років ця мода майже зникла.

Спочатку вплив іспанського одягу позначився на появі жорсткої прокладки в джеркіні та рюша по краю стоячого коміра, потім стали носити невеликі фрези, що називалися в Англії “раф”. У 60-х роках одна заповзятлива жінка з Фландрії, змушена покинути батьківщину, оселилася в Лондоні і, знаючи спосіб робити рафи жорсткими, за добру плату стала навчати англійських леді мистецтва крохмалити коміри. Успіх цього підприємства перевершив сподівання фламандки. Вона винаходить кольорові крохмалі - і в Англії починають носити блакитні, жовті, шафранові рафи. Після того, як англійці дізналися властивості крохмалю, розмір рафів починає неухильно зростати й досягає до кінця століття 30 см. Разом із тим зменшуються обсяги та змінюються пропорції головних частин костюма та їхній крій..

Довгі гауни, досить широко поширені ще в першій половині XVI століття, тепер залишаються лише як спеціальний одяг: офіційне вбрання посадових або виборних осіб, орденські костюми, парламентське вбрання лордів, траурний одяг та одяг духовенства.