Одяг античного світу

Історія давньогрецького античного суспільства, історія одягу античності, як і костюм давньої Греції, починається приблизно з XI ст. до н. е., від часу переселення до Греції дорійських племен. З XI по VIII ст. до н. е. відбувався розпад первіснообщинного ладу грецьких племен, виникала приватна власність, родова аристократія, поступово складалися рабовласницькі відносини. Цей період називають гомерівським, оскільки в безсмертних творах Гомера «Іліаді» та «Одіссеї» зображено переважно умови життя давніх греків саме XI—VIII ст. до н. е. Уже з VII ст. до н. е. відбувалося формування давньогрецьких рабовласницьких держав, так званих міст-держав (полісів), і складалися античний рабовласницький лад та давньогрецька антична культура. На зміну примітивнішому, архаїчному періоду в історії давньогрецької цивілізації (VII—VI ст. до н. е.) швидко прийшов класичний — найвищий її розквіт (V ст. до н. е. — 323 р. до н. е.), особливо у V ст. до н. е., у так званий золотий час Перикла. З IV ст. до н. е., після Пелопоннеської війни, особливо з кінця IV ст. до н. е., після встановлення над Грецією гегемонії Македонії (у 337 р. до н. е.) та войовничих походів Александра Македонського, з’явилися перші ознаки занепаду давньогрецького античного суспільства й культури. Поширення античної грецької культури далеко на схід і південь супроводжувалося водночас і її розпадом під впливом культури завойованих країн та пристосуванням до нових суспільних умов. У 146 р. до н. е. Греція втратила свою політичну незалежність і стала римською провінцією, а з підкоренням Риму основної частини Сходу, власне, завершилася самостійна історія давньогрецької античної культури взагалі.

Культура Стародавнього Риму на початку свого розвитку була типовою античною культурою. Її своєрідність пов’язана з аристократичним характером Римської республіки, з різким трудовим поділом суспільства, зі значною роллю військової організації.

Давньоримський костюм упродовж багатовікової історії свого розвитку зазнав дуже істотних змін, безпосередньо пов’язаних із глибокими зрушеннями в суспільному ладі Римської держави та її культурі. До II ст. н. е. включно давньоримський костюм залишався у своїй основі античним костюмом, близьким своїми загальними рисами до давньогрецького костюма. У ньому переважав огортальний, драпірувальний одяг, зберігалася простота крою та декору, панувала ідея самодостатнього значення природної краси людської фігури, щодо якої одяг відігравав лише додаткову роль, у зв’язку з чим звичним було оголення тіла. Водночас військовий характер Римської держави та її світове панування зумовили появу в костюмі статичності, величності та відносної складності порівняно з грецьким костюмом.

Починаючи з III ст. н. е. у пізній Римській імперії у зв’язку з наростанням кризи рабовласницького суспільства й античної культури костюм різко змінювався. Усі специфічні властивості античного костюма почали зникати, огортальний одяг вироджується й заміщується переважно глухим вбранням. Одяг подовжувався і вкривав усю фігуру від шиї до ніг, приховуючи форми. У створенні пізнього римського костюма — провісника середньовічного візантійського костюма — особливо чітко проявлялися східні, азійські впливи не лише у формах довгого, схожого на туніку вбрання, а й у типах та способах його орнаментування. Пристрасть до прикрас, до пишноти й строкатості в одязі повністю замінила колишню простоту раннього римського античного костюма. З’явилися також запозичення у “варварів” (наприклад, штани).