Жіночий італійський костюм початку XV століття

У XV столітті іноді виникало захоплення костюмами народів інших країн. Зазвичай це було пов’язано з якоюсь подією — одруженням когось із італійських владетельних князів або проїздом іноземної нареченої через Італію тощо. Так, на одному з найвідоміших “касоне” (весільна скриня, до якої клали посаг нареченої), розписаному сценами весілля Боккаччо Адімарі та Лізи Нагароллі, зображено кілька жінок у досить високих французьких “атур-а-буреле” з короткою вуаллю.

Весілля ж Фрідріха III та Елеонори Португальської (Арагонської) послужило художнику Пінтуріккйо сюжетом для однієї з фресок у бібліотеці Пікколоміні. У нареченої та в її подруги іспанські головні убори “трансадо”, запозичені італійками.

Упродовж двох перших десятиліть XVI століття італійський жіночий одяг зберігає м’які форми, поєднання різних кольорів, гра світлотіні роблять його надзвичайно мальовничим, але великі об’єми, складні лінії розрізів і складок (особливо на рукавах) обтяжують костюм. Він втрачає ту витончену пластичність, легкість і динамічність, які були притаманні йому в середині та на початку другої половини XV століття. Ця зміна жіночого костюма відбувається одночасно з чоловічим. Іншим стає вигляд італійок. Одним із перших утілив цей новий образ Пальмо Веккйо у своїй картині-портреті “Три сестри”. Та й Рафаель на уславленій “Донна Велата” відобразив образ квітучої жінки з округлими формами та гладенькою шовковистою шкірою.

Жінки Пальмо Веккйо сприймалися сучасниками як ідеал краси, особливо захоплювалися ними венеціанці.

Одночасно з чоловічим джуббоне з пишними вгорі рукавами та бальцо у жінок з’являється сукня, дуже близька за кроєм до цього джуббоне. Схожість іще більше збільшувалася головним убором — жінки носили бальцо найрізноманітніших видів. Пишні, величезні, широкі вгорі рукави оздоблюють усілякими розрізами, які заповнюють тканиною білої сорочки. Пишність і декоративність костюма італійських патриціанок багато в чому була зумовлена способом життя їхнього суспільства. Якщо двір Лоренцо Пишного славився на всю Європу своїми святкуваннями, то після короткочасного існування республіки Савонароли у Флоренції (1494—1498 роки), коли під впливом покаянного настрою, а іноді й страху, прилюдно спалювали жіноче вбрання та прикраси, вакханалія розкоші не мала меж. Винахідливість і смак італійок та італійців змагаються в нових вигадках, у створенні все нових і нових костюмів.