Одяг візантійської знаті

Візантійський костюм знаті вирізнявся надзвичайною розкішшю, пишнотою, строкатістю, властивою Сходу. Кольори тканин — дуже різноманітні, яскраві, насичені. Особливо поширеними були червоне, синє, фіолетове й зелене забарвлення різних відтінків. Високо цінувався пурпур, різні темно-червоні відтінки якого вважалися суто імператорським кольором. Для візерунків застосовували барвисті поєднання з додаванням ще й жовтого, коричневого, білого та чорного кольорів.

Тканини з великими візерунками мали великий попит. Побутували також цілком сірі та кремові тканини. Переважали зображення тварин (левів, слонів, биків), птахів (орлів, качок, павичів) і фантастичних істот (грифонів, пегасів, феніксів), вписаних у кола, багатокутники й ромби. Ці зображення поєднували в суцільний візерунок проміжними розетками або рослинними завитками. Часто фігури тварин розташовували парами, обличчям одна до одної. Розмір малюнків на тканині нерідко сягав 30—40 см у діаметрі. Згодом з’явилися візерунки релігійного змісту: хрести, монограми Христа (на щиті), зображення ангелів, святих, богоматері, сцени зі святого письма, а також умовні фігури бубнових, чирвових, трефових карт. Для бордюрів на одязі широко використовували геометричний і стилізований рослинний орнамент з мотивами пальм, акантового листя та інших рослинних форм.

Поширення візерунчастих тканин також спричиняло потребу переходу до звичайного гладкого одягу, який не утворював би глибоких складок і вигинів. Окрім суцільного візерунка, через усе поле тканини проходили орнаментальні смуги, розміщені горизонтально (навколо рукавів біля зап’ястка й вище ліктя) і вертикально вздовж розрізів одягу — внизу та спереду по центру), а також орнаментальні плями у вигляді різноманітних нашивок на плечах і грудях. Серед останніх особливе місце посідав так званий табліон — оздоблена нашивка прямокутної форми, розташована майже в центрі країв передньої та задньої пол плаща, який сколювався на плечах. Табліон був знаком відзнаки імператора й вищих придворних чинів.

З такою розкішшю, барвистістю, пишнотою візантійського костюма поєднувалася простота крою одягу й дуже обмежене розмаїття його видів. Майже все вбрання було успадковане від пізнього римського періоду, причому жіночий костюм мало чим відрізнявся від чоловічого. За винятком запозичених у “варварів” штанів, які стали обов’язковим елементом чоловічого костюма, і чоловіки, і жінки носили майже однакові туніки, далматики й плащі. У чоловіків, як і в жінок, переважав довгий одяг. Візантійські феодали, на відміну від західноєвропейських, зазвичай не мали носити зброю.

Класова диференціація костюмів Візантії виявлялася чітко, але не різницею типів і форм одягу, а вартістю, багатством чи наявністю знаків розрізнення станової належності — різні нашивки (як, наприклад, табліон) і відповідні елементи та оздоблення костюмів (наплічники, перев’язі, шарфи тощо). Для звичайного народу такий костюм був недоступним, і вони мали задовольнятися простим одягом із дешевих матеріалів, до того ж, як правило (особливо в чоловіків), значно коротшим, ніж у знаті.

Перетворення церкви на могутню централізовану організацію й найбільшого феодала та виокремлення духівництва як привілейованого стану зумовили відокремлення церковного костюма. З поділом церкви у Візантії до IX ст. склалося суворо регламентоване богослужбове вбрання православного духівництва, яке перейшло й до руської церкви та збереглося майже незмінним до нашого часу. Військовий костюм мало чим відрізнявся від давньоримського. Візантія, яка до XIII століття стала майже монопольним постачальником дорогих візерунчастих шовкових тканин і водночас найрозвиненішою в економічному та культурному відношенні державою Європи, справляла значний вплив на розвиток костюма інших європейських держав. Особливо це позначалося на парадному костюмі західноєвропейських монархів раннього середньовіччя й на одязі знаті (князів, бояр, духівництва) Давньої Русі.