Варіанти венеційського жіночого костюма

Уважається, що новий венеційський жіночий костюм склався під впливом іспанських мод, тому що і той, і інший робилися на каркасі.

Але іспанський каркас жіночого костюма — металевий корсет і спідниця вердугос із металевими обручами — були іншої форми. Іспанський корсет здавлював фігуру, робив її пласкою, венеційський же був досить вільним і створював враження великого тіла, навіть якщо жінка була худорлявою. Форма спідниці в іспанок була правильно лійкоподібною, вона точно повторювала силует вердугос. Спідниці венеційок завжди мали збори й вільно лежали на нижньому одязі.

Але найважливішим і найпереконливішим є полярність образного рішення костюма іспанок і венеційок. Венеційський костюм — це своєрідний гімн квітучій, земній жіночій красі. Низький виріз ліфа, мереживо, найтонше полотно сорочки, що відкривала шию та груди, перли — усе відтіняло тонку шкіру або створювало враження такої, оточувало обличчя сяйвом, блиском, надавало зовнішності жінки відтінок піднесеної чуттєвості. У суворому графічному силуеті іспанського костюма з його закритим коміром і туго накрохмаленим плойованим коміром ми бачимо інші ідеали та інше розуміння жіночої краси. Ці ідеали, ці естетичні вимоги склалися не під впливом італійського гуманізму, а, радше, під впливом католицтва та Сходу з його жорстокими вимогами ізоляції жінок.
італійський костюм

До другої половини століття венеційський жіночий костюм стає особливо пишним і декоративним.

Отже, у середині XVI століття у венеційському жіночому костюмі відбуваються такі зміни: короткий ліф подовжується й робиться на каркасі, догаляне більше не носять — їх замінюють вузькі рукави з невеликим буфом угорі, часто оздоблені дрібними розрізами. У сукні такого крою Тиціан зобразив “Даму в білому”. На цьому портреті, а також на картинах Веронезе (“Мадонна з родиною Куччіні” та ін.), що належать до 60-х років, ясно видно, що жіночий венеційський костюм не мав каркаса для спідниці. У цей же час венеційки починають носити верхній розпашний одяг з короткими рукавами або буфом, відомий по всій Європі як “марлотт”, а в Італії — симара. Подібний одяг, але з дзвоноподібними рукавами Вечелліо називає гамурра. У Венеції симара іспанського зразка з’явилася як данина іспанській моді, але й тут вона органічно злилася з венеційською сукнею — була широкою, але досить прямою й мала стоячий віялоподібний комір. Головним убором венеційок для вулиці були різні покривала. (А домашніх головних уборів у другій половині століття венеційки вже не носять).

Різноманітні варіанти венеційського костюма та інших місцевостей Італії зображені Вечелліо в його знаменитій праці (“Habiti an-tichi et modemi di tutto il Mondo” Venezia, 1598), що є однією з перших робіт з історії костюма. Вечелліо приділяє увагу не лише парадному та повсякденному одягу багатих венеційок, а й знайомить нас із виглядом венеційок середніх верств.

Однак і на картинах Тиціана ми бачимо жінок з народу в простих та витончених сукнях, що зберегли стилістичну спільність з одягом їхніх попередниць XV століття. Саме в цьому середовищі найдовше зберігалися традиції костюма Високого Відродження, що частково перейшли в народний селянський костюм пізнішого часу.

У Вечелліо є кілька зображень селянок різних місцевостей. Характерною особливістю їхнього костюма є відрізний вузький ліф, що носиться поверх сорочки, та широка, але не довга спідниця. Ці елементи й силует зберігаються в костюмі багатьох європейських народів аж до кінця XIX століття.