Венеційський чоловічий костюм

Змінюється й зовнішній вигляд італійця. Наслідування іспанцям, що зосередили у своїх руках владу майже в усій країні, доходить до простого копіювання. Лише в північній частині Італії, що зберегла самостійність, особливо у Венеції, продовжує розвиватися італійська культура й розквітає мистецтво в його нових чарівних формах.

Поряд із тим, що в життя Венеції проникає вплив так званих “іспанських мод”, венеційський чоловічий костюм зберігає багато місцевих особливостей, що відповідають естетичним смакам її мешканців. Якщо Флоренція за Лоренцо Пишного славилася своїми святкуваннями, урочистими публічними алегоричними походами, якими керували й які оформлювали видатні художники, то у Венеції, з огляду на її природні особливості, навіть зустріч двох-трьох людей на невеликих просторах суходолу вже була подією для обивателів. Спілкуючись одне з одним поза домом, венеційці були “як на виставці”. Ця особливість їхнього побуту позначалася на декоративності їхнього костюма, на його ясно вираженій репрезентативності. Передусім венеційський костюм був більших обсягів, ніж костюми інших місцевостей Італії. Потім у Венеції частіше носили довге й широке вбрання. На картинах Тиціана (“Мадонна Пезаро”, “Родина Вендраміні” та ін.) образ венеційського сенатора нерозривно пов’язаний із “симарою” з важкої венеційської парчі з великим візерунком або з не менш дорогого оксамиту. Хутро, трохи видне всередині широких рукавів, дозволяє думати, що вся симара була на хутряній підкладці, а, можливо, лише зсередини облямована широкою смугою. У подібних симарах або тогах Маттео Паган зобразив італійських патриціїв.

Пишний, порівняно довгий джуббоне в другій половині XVI століття змінюється вузьким, з опуклим “черевом” і невеликою баскою, але й у цей час у Венеції були поширені джуббоне м’якшої форми з баскою, що закривала стегна.

Своєрідною, характерною саме для Венеції була барвиста гама костюма. У той час як майже вся Італія за прикладом Іспанії вдягалася в темні похмурі тони, і загальне розорення країни, занепад виробництва знаменитих флорентійських сукон сильно погіршив якість тканин, а отже, й барвників, венеційці носили багато світлого та яскравого вбрання. Найчастіше траплялися тоді червоні одежі різних відтінків, від кольору зерен граната до полум’яних пелюсток маку, зелені, подібні до моху або вод Адріатики, золотисті, як мед, або темно-коричневі, як тільце джмеля, блакитні, як венеційське небо, або димчасто-блакитнувато-сірі, як переливи халцедону, і, нарешті, сині та білі найрізноманітніших відтінків. Верхнім одягом слугує короткий плащ у двох варіантах: без рукавів або з широкими короткими рукавами — його носили лише накинутим на плечі. Подібний одяг, але дещо іншого крою, існував в Іспанії. Низький беретто з маленькими полями зберігався в офіційному або напівофіційному костюмі небагатих і незнатних верств містян. Наприкінці ж століття в селянському костюмі з’явився беретто з відігнутими полями, який носили феодали ще у XV столітті (останнє десятиліття). Модним головним убором у чоловіків в останній чверті XVI століття стає високий ток, що помітно відрізнявся від іспанського. Повністю змінюється взуття: “ведмежу лапу” змінюють м’які туфлі, прикрашені розрізами.