Одяг Візантії

Візантійська імперія була безпосередньою спадкоємицею Східної Римської імперії. Від IV до початку VII століття Візантія — рабовласницька держава. До XI ст. Візантія вже стала державою з розвиненим феодалізмом і притаманними йому пануванням великого землеволодіння та поневоленням основної маси селянства.

Культура Візантії, яка досягла особливого розквіту в IX—XI ст., була на вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи. Своєрідність візантійської культури полягала в тому, що вона поєднувала частково збережені традиції пізньої античної культури з дуже сильними східними впливами та християнським релігійним світоглядом.

Візантійський одяг, який сформувався на основі пізньоримського, остаточно визначився до VIII століття. Від античного костюма він відрізнявся принципово іншим ставленням до одягу. Тісно пов’язаний із панівною християнською релігійною ідеологією, візантійський костюм мав приховати природні форми «гріховного» людського тіла. Драпірувальний одяг, що окреслював фігуру м’якими скульптурними складками, змінився звисаючим, неприталеним, щільним глухим вбранням, під яким фігури зовсім не видно. Це надавало поставі певної скутості, статичності, монументальності — рис, властивих візантійському мистецтву. Не допускалося жодного оголення тіла. Уся фігура прикривалася тканиною з голови до ніг, і навіть руки прикривалися до самої кисті.

У костюмах феодальної знаті Візантії одяг поступово ставав усе довшим, спускаючись уже, як правило в чоловіків, майже до підлоги. Отже, тенденції формування майбутнього середньовічного костюма, що визначилися ще в пізньому римському костюмі, набували у Візантії свого повного й завершеного вияву. Відмінності візантійського одягу від пізнього римського костюма пов’язані передусім зі зміною техніки текстильного виробництва, із застосуванням для одягу нових матеріалів. Уже в VI столітті Візантія стала великим центром розвиненого ткацького ремесла, де виготовлялися найрізноманітніші шовкові, вовняні, лляні, а з X століття й бавовняні тканини.

Особливо характерним було виробництво відомих в усьому світі щільних шовкових і вовняних тканин, укритих тканим або вишитим візерунком, серед яких чималу роль відігравали знамениті золоті тканини: золото-візерункова парча та золотий алтабас, що нагадував тонкий металевий лист. Такі тканини йшли не лише на нашивки, бордюри, наплічники, інше оздоблення та прикраси, а й на пошиття розкішних костюмів верхівки візантійського суспільства. Дуже щільні, важкі та жорсткі, часто навіть обтяжені за рахунок дошитих на них перлів і коштовного каміння, вони значною мірою зумовили заміну драпірувального одягу безформним, звисаючим вбранням. Тонкі та напівпрозорі тканини, які також виготовлялися у Візантії, йшли лише на жіночі вуалі та покривала на голову.