Чоловічий італійський костюм на початку XVI століття

У зовнішньому вигляді італійців поступово зникають юнацькі риси — стрункий стан, тонка талія, завите волосся. Але бороду й вуса наприкінці XV — на початку XVI століття все ще голять. Широкий верхній одяг із важких тканин, його пишні рукави створюють враження масивної фігури, що твердо й міцно стоїть на землі. Це враження посилюється низьким головним убором “беретто” та взуттям, хоч і м’яким, на м’якій підошві без підборів, але з широким квадратним носком, прозваним сучасниками “ведмежою лапою”.

Таким чином, у композиції італійського чоловічого костюма початку  XVI століття починає домінувати горизонталь. Поряд із широким верхнім одягом, що називався “роба”, існував і ряд інших різновидів, які можна уподібнити до сучасного піджака. Вечелліо (Вечелліо — далекий родич Тиціана — зібрав, намалював і видав альбом сучасних йому костюмів, що побутували в Італії) називає такий одяг “джуббоне”, і протягом XVI століття його форма змінюється кілька разів.

Джуббоне початку XVI століття склався під німецьким впливом. Ворожнеча між містами призводить до того, що наймані війська (а значна частина найманих військ у Європі складалася з німців і швейцарців) заполоняють Італію, і їхній костюм привертає увагу італійців. Але джуббоне значно відрізнявся від німецького фальтрока витонченістю пропорцій, стриманою гамою кольорів і відсутністю численних розрізів. Очевидно, із першого десятиліття XVI століття джуббоне стає найпоширенішим одягом. Його роблять із дуже відкритим квадратним коміром і поєднують із закритим коміром сорочки. Багато чепурунів носили такий джуббоне із сорочкою з найтоншого полотна, закладеною в дрібні складки. Із цієї ж тканини робили комір-стійку. Сорочку прикрашали вишивкою. Іноді складки коміра суцільно зашивали щільним кольоровим візерунком, облямованим тонкою чорною ниткою. За свідченням Вечелліо, джуббоне 10—20-х років XVI століття носили разом із головним убором “бальцо”, але загальним головним убором залишалося беретто в різних варіантах.

У XVI столітті поступово змінюється й гама кольорів італійського костюма. Різноманітні за малюнком і фактурою тканини, світлі чи яскраві, що так добре гармоніювали із загальним характером костюма XV століття, змінюються дедалі стриманішими, потім темними і, нарешті, чорними. Це зникнення життєрадісних тонів з італійського костюма, з одного боку, тісно пов’язане з іспанським впливом, з іншого — з історичним крахом Італії. Італія перетворилася на легку здобич, і цим, насамперед, скористалася Франція (у 1494—1559 роки — загарбницькі війни в Італії), щоправда, без значних остаточних результатів. Найстрашнішого ж удару завдала Іспанія, яка до 1529 року фактично оволоділа Італією (мир у Камбре). Із цього часу в країні почалася феодально-католицька реакція.

Влада іспанців призводить до поступової деградації італійської культури, але феодальна реакція лише поглибила процес, що розпочався в період розквіту. Індивідуалізм Відродження, який так збагатив європейське суспільство на світанку зародження капіталістичних відносин, перетворився на огидні форми егоцентризму, що вважав дозволеними всі засоби для досягнення будь-якої мети. Результатом цього було жахливе падіння моралі серед нобілітету (знатних верств), пов’язана із цим втрата національної самосвідомості, що так яскраво прозвучала в італійському житті XV століття. Італієць, який викликав поклоніння й заздрість в інших європейців у XV столітті, у XVI столітті стає синонімом зради, підступності, продажності та тонко прихованого лиходійства.