Одяг Стародавнього Єгипту

Одяг єгиптян епохи Стародавнього Царства

Упродовж трьох тисяч років існування давньоєгипетської держави як мистецтво загалом, так і всі форми матеріальної культури, зокрема й одяг, зазнавали дуже мало змін. Костюму, як чоловічому, так і жіночому, однаковою мірою притаманні той самий лаконізм, продуманість і простота ліній.

Водночас він, як і все в єгипетському мистецтві, сильно стилізований. Єгипетські художники, завдяки роботі яких до нас, через розписи в гробницях і скульптури, дійшли відомості про одяг давніх єгиптян, проходили спеціальну школу канону та стилізації, через що в зображеннях, які дійшли до нас, костюм зазнає її подвійно. Будучи гранично стилізований сам по собі, він ще й переосмислюється через зображення, тому не можна бути впевненим у тому, наскільки достовірні його форми, відомі нам із малюнків. Однак можна з упевненістю сказати, що вже в епоху Стародавнього Царства єгипетські ткачі досконало володіли своїм ремеслом, а кравцям прекрасно відоме було мистецтво крою.

Основним матеріалом, з якого кроїли та шили одяг у стародавньому Єгипті, був льон. Багато фелахів займалися виключно його вирощуванням на своїх полях; було також чимало полів, що належали багатим землевласникам і фараонові. Збирання льону було нелегкою справою. Льон витягали з землі з корінням, це вважалося суто чоловічою роботою, оскільки вимагало великих фізичних сил. Стебла льону не мали досягти зрілості – нитка, виготовлена з такого стебла, була кращої якості й ішла на виготовлення полотна. Перезрілий льон давав надто м’яку пряжу – з нього ткали циновки та вили мотузки. Щоб відокремити волокна, стебла льону клали у воду на кілька днів, після чого відбивали, щоб волокна досягли потрібної м’якості. Прялі пряли волокна за допомогою веретен, із отриманих ниток ткали на ткацьких верстатах те міцне, найтонше полотно, яким так славився стародавній Єгипет.

Завдяки спекотному клімату мешканці долини Нілу не так уже й потребували одягу, а оголене тіло у давніх єгиптян не прийнято було приховувати, відсутність одягу не сприймалася як виклик, у ній для єгиптянина не було нічого сороміцького. Увесь одяг давнього єгиптянина епохи Стародавнього Царства складався з однієї стегнової пов’язки – схенті. Вона сягала від талії до колін, і існувало кілька способів її зав’язувати. Бідні люди носили схенті з грубого льону, багаті – з тонкого полотна, вона могла бути білою або пофарбованою в якийсь колір, за часів Стародавнього Царства надавали перевагу синьому, зеленому та червоному. Середня частина схенті могла бути трикутною, віялоподібною, могла мати форму трапеції. Зібрана у складки, вона прикладалася до живота, вільний кінець пропускався знизу, між ногами, а те, що залишилося, обгортали навколо талії та перехоплювали поясом. Іноді схенті робили зі шкури антилоп і газелей, уся поверхня такого схенті зі шкіри, окрім середньої вставки, була посічена прорізами для зручності рухів.

Жіноча сукня на бретельках – калазирис, щільно облягала фігуру, є припущення, що калазириси були в’язаними, настільки вузькими вони були, судячи із зображень, що взагалі не дуже зрозуміло, як можна було ходити в такому одязі. Калазирис складався зі спідниці та жилета. Спідниця сягала кісточок або середини литки, вона щільно облягала ноги, змушуючи жінку пересуватися маленькими крочками, втім, ця хода, як і багато іншого в стародавньому Єгипті, була суворо регламентована. Жилет на бретельках часто залишав груди відкритими.

Єгиптяни пишалися своєю чистотою та охайністю, у стародавньому Єгипті не можна було вдягнути вранці одяг, не вимившись, не намастивши себе ароматною олією. Одяг часто прали та розкладали на сонці для просушування. Для того щоб висушити плісирований одяг, що з’явився в епоху Середнього Царства, існували спеціальні дошки з прорізаними жолобами, у які вкладали складки, щоб не попсувати їх.