Особливості арабського костюма

Основою особливостей арабських костюмів був костюм бедуїна-кочівника. Пристосований до умов напівпустель і пустель, він вирізнявся передусім просторістю, неприталеністю і надійно захищав від спеки та вітру. Такий, переважно довгий, костюм прикривав усе тіло, нерідко навіть обличчя. У просторому й довгому одязі кочівники могли й ночувати.

Пізніше розвиток землеробства й ремесел в арабських країнах, а також поширення розкоші в побуті знаті та заможних верств міського населення сприяли створенню костюмів осілого населення (передусім міського), які значно відрізнялися від одягу кочівників. Отже, упродовж усього середньовіччя існували два варіанти арабського костюма - “осілий” і “кочовий”, причому “кочовий” не був зовсім витіснений, оскільки кочовий спосіб життя зберігся в частини населення країн Арабського Сходу не лише в середні віки, а й до наших днів. Однак навіть міський арабський костюм не втратив загальних рис своєї “кочової” основи - просторий, неприталений і довгий. Збереження кочового способу життя зумовило сталість в арабському костюмі, особливо в “кочовому” його варіанті, найбільш просторого одягу, який легко обгортався навколо тіла (плащів, покривал, поясів, хусток тощо).

Соціальна диференціація костюмів у країнах Арабського Сходу чітко не виявлялася, особливо в ранній період: навіть духовенство не вирізнялося серед населення. Окрім відсутності замкнутих, суворо відокремлених станів і часткового збереження родоплемінної організації (яка пов’язувала певною спільністю всіх членів, незважаючи на суттєву майнову нерівність), діяли й релігійні настанови. Магометанство, принаймні щодо чоловічих костюмів, вимагає простоти в одязі. Відмінності в одязі феодалів, купців, ремісників і селян (як чоловіків, так і жінок) зводилися переважно до якості матеріалів, кількості вбрання, кількості та коштовності прикрас, а іноді до деяких деталей костюмів. Ці відмінності, щоправда, часто були дуже різкими й підкреслювали глибоку прірву між злиденністю селянства та міської бідноти, з одного боку, і витонченою розкішшю знаті — з іншого. Хоча чоловічий і жіночий арабські костюми, як правило, повністю прикривають тіло, проте часткове його оголення на Сході ніколи не розглядалося як щось неприпустиме, непристойне. Про це свідчить, наприклад, такий чоловічий одяг, як настегнова пов’язка, причому не лише в трудового населення під час роботи, а навіть у паломників (коли вони приходять до святинь у Мецці) та в деяких ченців - дервішів. Арабські жінки носили досить глибокі декольте, могли оголювати руки, а танцівниці нерідко відкривали навіть плечі та живіт.

Поряд із цим в усіх мусульманських країнах здавна існував звичай, який вимагав від жінок при виході на вулицю закривати обличчя й щільно загортати всю фігуру. Здебільшого цього звичаю, пов’язаного із залежним становищем жінки, суворо дотримувалися, особливо серед міського населення, на відміну від них бедуїнки та селянки його часто повністю ігнорували.

Асортимент ткацтва для арабських костюмів був надзвичайно різноманітний, оскільки рівень розвитку текстильного виробництва на всьому Арабському Сході та в підкорених арабами країнах був дуже високий. Особливої популярності набули сирійські, перські, середньоазійські, єгипетські, іспано-мавританські та сицилійські тканини. Деякі назви тканин, що існують і сьогодні, виникли від найменувань великих середньовічних текстильних центрів Сходу (наприклад, муслін - від міста Мосул, дама - від міста Дамаск тощо). Найпоширенішими матеріалами для тканин була вовна (основний продукт кочового скотарства) та бавовна, яку вирощували всюди на зрошуваних землях. Тканини для верхнього одягу, особливо плащів кочівників, виробляли часто з грубої верблюжої вовни, а овечу вовну використовували для виготовлення цупких, ворсистих і дуже тонких тканин. Бавовняні тканини також мали багато сортів, зокрема цупкі – бязь, міткаль і сатин, тонкий батист - і найтонші - муслін. Із шовку шили переважно костюми знаті та міської верхівки, особливо в період поширення розкоші (з X ст.). Значну роль відігравали шовкові тканини в жіночих костюмах: святкове вбрання з них шили ширші верстви населення. Розмаїття шовкових тканин, виробництво яких ґрунтувалося на швидкому розвитку шовківництва в Середній Азії, Ірані, Сирії, Іспанії, було дуже великим.