Жіночий французький костюм XV-XVI століття

Спокійні лінії жіночого французького костюма кінця XV століття виникли як реакція на надмірну вигадливість готичного стилю одягу, що існував протягом майже шістдесяти років. Цей тип костюма зберігся й у першому десятилітті XVI століття. Але в міру поширення італійського впливу французький жіночий аристократичний парадний костюм стає об’ємнішим. Це виявляється в тому, що рукави роб роблять із двох великих смуг тканини, які оздоблюють хутром по вертикальному краю та внизу, з’єднуючи їх біля плеча та зап’ястка зав’язками зі стрічок.

У 20-х роках при дворі Франциска I придворні дами починають захоплюватися іспанським винаходом — вердугос, які у Франції стали називати “вертюгад” або “вертюгаль”. Поява вердугос у Франції збігається з початком воєн Франциска проти іспанського короля Карла V.

Французькі вертюгалі мали правильну форму зрізаного конуса й унизу були ширші за іспанські. Їх робили із цупкої жорсткої тканини, у яку вшивали металеві обручі, а зверху покривали тафтою. Тепер жіночий костюм складався з таких частин: сорочки з довгими рукавами, панчіх із тканини, вертюгаля, до якого було додано ліф на каркасі — “баскін”, що стягував груди й талію; котт із рукавами, що вдягався поверх баскіна та вертюгаля, і роб — сукні з розхресною спереду спідницею. Спідниця котт була видна спереду між полами сукні, що розходилися трикутником, і на ній не допускалося жодної складки. Такий костюм, із невеликими змінами, зберігався як парадне придворне вбрання аж до 70-х років.

Котт і роб завжди робили з тканин різних кольорів і фактур. Особливо улюбленими були поєднання гладкої тканини роб і візерунчастої — на котт.

Іспанські впливи в жіночому французькому костюмі, як і в чоловічому, позначилися лише в окремих деталях. У 50-х роках перестають носити декольте, хоча в роб зберігається виріз каре, який тепер закривають тонкою тканиною сорочки з високим коміром-стійкою, завершеним рюшем, а потім — вставкою зі світлої тканини. Рукави роблять вужчими, і, подібно до пурпуена, вгорі вони мають пишний буф. З’являється й плісований комір “фреза”, привезений уперше Катериною Медічі, так само як і серцеподібний головний убір аттіфе, який вона після смерті Генріха II незмінно носила з удовиним чорним костюмом майже тридцять років.

Катерина Медічі познайомила француженок з кальсонами, які в Італії жінки носили (під сукнею) для верхової їзди. Жінки сиділи на коні боком, і їхні ноги впиралися в підвісну лавочку. Кальсони робили з кольорових дорогих тканин, вишивали шовком, золотом, сріблом. Саме ці кальсони взяв Генріх III за зразок для чоловіків.

Французький жіночий костюм 70-х років має чіткий графічний силует і протягом цього часу порівняно невеликий в об’ємі. Кольори французького одягу переважно темні, хоча на портретах трапляються також бузкові, жовті, сірі, білі. Поверх роб із нерозхресною спідницею носять марлотт — французький варіант іспанської ропи та берн — марлотт без рукавів.